Минуло чотири десятиліття з тієї страшної ночі 26 квітня 1986 року, але катастрофа на Чорнобильській АЕС залишається незагоєною раною на тілі України. Сьогодні у бібліотеці-філії №2 ім. Івана Тобілевича відбувся вечір пам’яті «Атомне століття раною болить», присвячений вшануванню подвигу тих, хто зупинив невидиму смерть та аналізу того, як трагедія відгукується сьогодні.

Вечір розпочався з виступу бібліотекарки, яка розповіла про те, що сьогодні Чорнобильська АЕС – це не лише символ минулої катастрофи, а й свідчення незламності українського персоналу станції, який працював під дулами автоматів російських військових, які окупували станцію на початку повномасштабного вторгнення, без ротації та нормального сну аби не допустити нової глобальної катастрофи.

Далі присутнім нагадали прізвища перших ліквідаторів, які працювали на 4-му енергоблоці та розповіли про той факт, що долю опромінених  пожежників врятував щасливий випадок і ті, з них, хто залишились на лікуванні у Києві за методикою українського професора, вижили. А ті, кого літаком переправили до Москви, згоріли від променевої хвороби за лічені тижні. Завдяки методиці Леоніда Кіндзельського – видатного лікаря та науковця було врятовано багатьох ліквідаторів наслідків Чорнобильської. катастрофи, зокрема тих, які отримали смертельну дозу опромінення. Про цей факт дуже добре знають чорнобильці, але не знають пересічні українці, тож відвідувачі нашої бібліотеки переглянули сюжет в ТСН  у YouTube (від 27 грудня 2021 року, https://surl.li/hzoztv). Це – унікальні спогади від єдиного сина, який нині живе у США та людей, які особисто знали професора. Це сюжет про те, як радянська влада забороняла видатному українському лікарю публікуватися і говорити про свою роботу, про те, як він переховував медичні картки пацієнтів із променевою хвороб і чекав арештів.

Професор Кіндзельський  тільки через 35 років після аварії на ЧАЕС удостоєний звання Героя України| посмертно. Після чорнобильської трагедії лікар прожив 13 років, так і не почувши дякую від держави. А нагороду отримав вже його син, теж лікар.

Важливою частиною вечора був і літературний огляд викладки «Чорнобиль: без права на забуття», який допоміг осягнути масштаби трагедії та дослідити окупацію станції у 2022 році російськими військовими. Це такі документальні видання, як: «Екскурс у Чорнобиль» Марії Сущенко, «1986. Чорнобильські хроніки» Сергія Трохима, «Чорнобильська рулетка» Сергія Плохія. Серед художніх видань – книги, які містять художнє осмислення того, як катастрофа змінила свідомість людей, а також – зворушлива розповідь про долі перших пожежників: «Пройти крізь Чорнобиль» Галі Аккерман та «Тієї вогняної ночі» Лідії Віриної.

Саме ці книги варто читати, щоб зрозуміти, що Чорнобильська катастрофа – це не лише цифри, а тисячі перекреслених доль.

Сьогодні ЧАЕС залишається стратегічним об’єктом й пропри статус недіючої, вона потребує постійного нагляду та міжнародної підтримки. А ми, українці, пам’ятаємо кожного, хто віддав життя тоді, і кожного, хто захищає нашу безпеку зараз. Пам’ять про «атомне століття» житиме, доки ми говоримо про нього.

< <   > >